Гранично допустима концентрація (норматив) – кількість шкідливої речовини в навколишньому середовищі, яка за
постійного контакту або взаємодії за певний проміжок часу не впливає на здоров'я людини і не спричинює небажаних наслідків у
майбутніх поколінь.
Максимальну разову ГДК встановлюють з метою запобігання рефлекторним реакціям у людини через подразнення
рецепторів органів дихання (сприйняття неприємних запахів, чхання, алергічні явища, зміна біоелектричної активності головного
мозку, світової чуттєвості очей та інше) за короткочасної дії (до 20 хв.) атмосферних забруднень. У зв'язку з тим, що концентрації
забруднень в атмосферному повітрі не постійні в часі та змінюються залежно від метеорологічних умов, рельєфу місцевості,
характеру викиду, виду та інтенсивності забудови й інших причин, разові проби відповідно до вимог стандартів відбирають регулярно
кілька разів на добу протягом короткого проміжку часу (20–30 хв.).
Середньодобову ГДК встановлюють для попередження загально-токсичної, канцерогенної, мутагенної та іншої прямої чи
побічної шкідливої дії на людину в умовах тривалого (цілодобового) вдихання речовини. Середньодобову концентрацію визначають як
середньоарифметичне значення разових концентрацій, для яких вказано термін часу відбору, чи як середній вміст шкідливих домішок у
пробах атмосферного повітря, відібраних протягом 24 год. без перерви чи з однаковими інтервалами між відборами. Відбір проб
регламентувало ГОСТ 7.2.6.01–86.
Характеристика забруднюючих речовин в атмосферному повітрі
CO - безбарвний, дуже отруйний газ без запаху. Утворюється внаслідок неповного згоряння пального в автомобільних двигунах
та опалюваних приладах, які працюють на вугіллі або на інших видах природного палива. У воді майже не розчиняється і не вступає з
нею в хімічну взаємодію. Належить до несолетворних оксидів. Хімічна формула — CO.
Діоксид вуглецю , оксид карбону (IV), вуглекислий газ, CO2 — тривка хімічна сполука, поширена в природних газах, що
містять його в кількості від декількох відсотків до практично чистого вуглекислого газу. Безбарвний, має кислуватий смак і запах. Є
кінцевим продуктом окиснення вуглецю, не горить, не підтримує горіння і дихання. Токсична дія вуглекислого газу виявляється при
його вмісті в повітрі 3—4 % і полягає в подразненні дихальних шляхів, запамороченні, головному болі, шумі у вухах, психічному
збудженні, непритомному стані.
CH2O - Формальдегід (метаналь, мурашиний альдегід) (від лат. formica — мурашка) — хімічна речовина з формулою H2CO,
найпростіший із альдегідів, перший член гомологічного ряду аліфатичних альдегідів.
Формальдегід — це подразнюючий газ, що викликає дегенеративні процеси в паренхіматозних органах, сенсибілізує шкіру. При
роботі з ним для індивідуального захисту слід застосовувати фільтрувальний промисловий протигаз марки А та герметичні захисні
окуляри.
NH3 - неорганічна сполука, безбарвний газ із різким задушливим запахом, легший за повітря, добре розчинний у воді.
Одержують каталітичним синтезом з азоту і водню під тиском. Використовують переважно для виробництва азотних добрив,
вибухових речовин і азотної кислоти. Рідкий аміак використовується в холодильних установках. Водний розчин аміаку (нашатирний
спирт) застосовується в медицині.
О3 - Озон у верхніх шарах атмосфери дійсно захищає нас від згубного впливу ультрафіолетових променів, поглинаючи їх і значно
знижуючи їх шкідливі властивості. Однак так званий приземний озон в нижніх шарах атмосфери дуже шкідливий, що й довели
співробітники спеціалізованого дослідного центру Агентства з охорони навколишнього середовища США (U.S. Environmental Protection
Agency - EPA).
Висока окислювальна здатність озону і утворення у багатьох реакціях за його участі вільних радикалів кисню визначають його
високу токсичність. Вплив озону на організм є загальнотоксичним, подразнювальним, канцерогенним і мутагенним, а також може
призводити до передчасної смерті. Найбільш небезпечний вплив високих концентрацій озону в повітрі на органи дихання прямим
подразненням. Гранично допустима концентрація у повітрі — 0,1-0,16 мг/м3.
SO2 - Діоксид сірки, сульфур (IV) оксид, сірчистий ангідрид — неорганічна бінарна сполука складу SO2. За звичайних умов являє
собою безбарвний газ з різким задушливим запахом. Проявляє доволі сильні відновні властивості. Використовується у синтезі
сульфатної кислоти, а також як відбілювач і для обробки приміщень від шкідників.
PM10 це частинки тієї чи іншої речовини діаметром від 10 мікрометра (мкм) і менше, PM2.5 це частинки речовини діаметром
2.5 мкм і менше. В цілому, PM2.5 можна описати як тонкодисперсні частинки. Для порівняння, товщина людської волосини становить
близько 100 мкм, таким чином, на перетині волоса можна розташувати приблизно 40 тонкодисперсних частинок.
PM2.5 (пил мілкодисперсний) - Вони настільки дрібні, що проходять крізь біологічні бар'єри в нашому організмі: носова
порожнина, верхні дихальні шляхи, бронхи. РМ2.5 разом з повітрям потрапляють безпосередньо в альвеоли - бульбашки, в яких
відбувається газообмін між легкими і кровоносними судинами. Найдрібніші частинки РМ2.5 при газообміні можуть потрапляти в
кров. Тому з ними пов'язані захворювання не тільки дихальної системи, а й серцево-судинної. Причому забруднюють і частки самі по
собі, і шкідливі сполуки, сорбованих на найдрібніших частинках вугільної сажі.
PM 10 (грубодисперсний) - отруєння шкідливими речовинами, що потрапляють в кров (напр. свинець, кадмій, цинк);
алергічні реакції або підвищена чутливість до подразників (напр. деревний пил, дрібнодисперсні порошки, хімікати)
бактеріальні та грибкові інфекції
фіброз (напр. азбест, кварц)
рак (напр. азбест, хромати)
подразнення слизових оболонок (напр. кислоти і лужні метали)
загострення симптомів респіраторних захворювань, ускладнений перебіг астми і передчасна смертність. Найвищі ризики у
чутливих груп, таких, як літні люди і діти.
NO2- Окси́д азо́ту(IV), нітроге́н(IV) окси́д, діокси́д азо́ту — неорганічна сполука складу NO2. За звичайних умов є газом
червоно-бурого кольору, з характерним гострим запахом або жовтуватою рідиною. Газ є сумішшю оксиду NO2 та його димеру N2O4.
Ця суміш при 21,15 °С згущується на прозору жовту рідину, а при -11,2°С — замерзає в безбарвну масу. При температурі 140 °C діоксид
азоту складається тільки з молекул NO2, він дуже темного, майже чорного кольору. Діоксид азоту дуже отруйний при вдиханні.
Однак, інгаляцій зазвичай можна уникнути, адже його легко виявити по запаху, навіть при низьких концентраціях. В лабораторіях
одним з джерел NO2 є димна азотна кислота, яка розкладається при температурі вище 0 °С. Одним з симптомів отруєння є набряк
легенів, який, як правило, з'являється через кілька годин після вдихання низьких, але потенційно небезпечних доз NO2. Крім того, низькі
концентрації (4 проміле) можуть призвести до затримки дихання . Існує ряд доказів, які свідчать, що довгостроковий вплив NO2 при
концентраціях вище 40—100 мкг/м³ може знизити функцію легенів і збільшити ризик виникнення респіраторних захворювань.
RAD ur/n – радіоактивний хімічний елемент.
