ЕКОЛОГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ І ОЦІНКА ЕКОЛОГІЧНОГО СТАТУСУ УКРАЇНИ

2019-07-07 20:41:04 / 2

У статті проаналізовані механізми екологічного контролю в Україні, їх розвиток за останні роки. Участь громадян у здійсненні громадського екологічного контролю, як реалізація їх конституційного права на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Екологічний статус України оцінювався з точки зору реалізації екологічно-правового статусу громадянина.

Ключові слова: екологічний контроль, екологічний статус, екологічна безпека, навколишнє природне середовище, громадський контроль, громадське формування, екологічне право, правовий статус людини, моніторинг

Постановка проблеми: Оцінити екологічний статус держави можна тільки оцінивши екологічно-правовий статус громадянина цієї держави, з розумінням екологічного контролю на території цієї держави. Реалізація екологічного статусу людини та екологічного контролю в державі пов’язані між собою. Тільки сумісна їх реалізація в політичному розвитку держави дає змогу розглядати розвиток України як європейської країни.

Конституцією України проголошено принцип пріоритету прав і свобод людини порівняно з державними та іншими інтересами. У статті 3 Конституції України йдеться про те, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою цінністю. Розділ ІІ Конституції України, в якому наводиться перелік прав, свобод та обов’язків людини і громадянина, містить значну кількість норм екологічного спрямування, що дає змогу стверджувати, що на найвищому рівні закріплено екологічно-правовий статус людини в Україні.

Але не дивлячись на велику кількість законів в Україні та слабку тенденцію до змін, робиться висновок про неефективність державного екологічного контролю в Україні. Проблемою є також визнання фактів екологічних порушень судовою системою України та неможливість відшкодування збитків або шкоди нанесених здоров’ю людини.

Також має місце відсутність розуміння у самих людей того, що екологічно-правовий статус людини та громадянина – це не тільки права, а й становище і роль людини в суспільстві й державі, що стосуються екологічної сфери. Якщо в рамках розвитку демократії в Україні люди почали розуміти свої права і намагатися їх відстоювати, то свої обов’язки в рамках екологічно-правового статусу вони відмовляються розуміти і виконувати.

Метою даної статті є дослідження ефективності екологічного контролю в Україні та оцінити екологічний статус України у 2019 році. Розглянути громадський моніторинг як один із методів екологічного контролю.

Аналіз публікацій: після підписання Угод між Україною та ЄС, Україна почала багато реформ, приймаються нові закони та розробляються нові нормативні документи відповідно до європейських стандартів. Сфера охорони навколишнього природного середовища не виключення. За цей час було написано багато наукових статей, які аналізують екологічний контроль у державі. Розглядалися наукові статті за останні роки: С.С. Сировотка, Р.Ш. Іванко [2]. Добре розкрито сутність екологічного статусу людини в статті В. Волощука [3]. Ця стаття є продовженням низки спостережень.

Виклад основного матеріалу статті

Екологічний контроль становить одну з основних функцій управління охороною навколишнього природного середовища і забезпечення раціонального природокористування. Контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони республіки, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан довкілля. Завдання екологічного контролю сформульовані у статті 34 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» [4]. Вони полягають у забезпеченні додержання вимог чинного екологічного законодавства всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами.

Законодавчі засади громадського екологічного контролю встановлені Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», в якій визначені основні повноваження громадських організації (об’єднань) та громадських інспекторів за цим напрямом діяльності.

Сьогодні в Україні можна спостерігати два види екологічного контролю:

  • державний екологічний контроль;

  • громадський екологічний контроль

Державний екологічний контроль (ДЕК) – це система заходів, спрямована на запобігання, виявлення і припинення порушення законодавства в області охорони довкілля, забезпечення дотримання суб'єктами господарської й іншої діяльності вимог, у тому числі нормативів і нормативних документів, в області охорони навколишнього середовища. Завдання ДЕК полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону довкілля всіма державними органами, підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності та підпорядкування, а також громадянами. Особливість цього виду контролю полягає в тому, що він є прерогативою відповідних державних органів, які можуть застосовувати у передбачених законом випадках заходи державного примусу. Правові засади ДЕК визначаються Конституцією України, екологічним законодавством, нормативними актами, якими регулюється правовий статус відповідних державних органів, тощо. Вищі органи державної влади України здійснюють ДЕК у контексті їх контрольних функцій в цілому. Президент контролює виконання своїх екологічних указів через апарат Секретаріату; Верховна Рада, зокрема, контролює стан виконання прийнятих нею законів екологічного характеру через свої комітети і комісії, шляхом проведення парламентських слухань тощо; відповідні структури діють і у складі КМУ, які контролюють виконання урядових постанов з питань охорони довкілля. Право громадян на участь у процесі прийняття рішень при здійснені екологічного управління передбачено багатьма міжнародно-правовими актами. Зокрема, принципом 10 Декларації Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку [1] встановлено: “Екологічні питання вирішуються найбільш ефективним чином за участю всіх зацікавлених громадян — на відповідному рівні. На національному рівні кожна людина повинна мати відповідний доступ до інформації, що стосується навколишнього середовища, яка є в розпорядженні державних органів, включаючи інформацію про небезпечні матеріали і діяльність в їх громадах, і можливість брати участь в процесах прийняття рішень. Держави розвивають і заохочують інформованість і участь населення шляхом широкого надання інформації. Забезпечується ефективна можливість використовувати судові та адміністративні процедури, включаючи відшкодування і засоби судового захисту”.

23-25 жовтня 1995 р. в Софії під час III Всеєвропейської конференції міністрів охорони довкілля було прийнято “Керівні принципи із забезпечення доступу до екологічної інформації і участі громадськості в процесі прийняття рішень з питань охорони довкілля”. Процес реалізації цих положень знайшов своє відображення в “Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля” – так званій Орхуській Конвенції, яку було підписано 25 червня 1998 р. і ратифіковано Україною в 1999 р. Особливістю цієї Конвенції є те, що вона, на відміну від інших, не тільки містить матеріальні норми, які закріплюють право громадян на участь в екологічному управлінні, але й встановлює процесуальний порядок реалізації цих прав.

Національним законодавством України також передбачено можливості здійснення громадянами та їх об’єднаннями функцій екологічного управління. У багатьох випадках воно регламентує участь громадськості в процесі екологічного управління значно ширше, ніж це передбачено міжнародними нормами. Зокрема, стаття 9 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” закріплює екологічні права громадян України. У розділі IV цього Закону, “Повноваження органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища”, міститься стаття 21 “Повноваження громадських об’єднань у галузі охорони навколишнього природного середовища”, в якій встановлено права громадських природоохоронних об’єднань.

На основі аналізу положень законодавства з питань участі в процесі екологічного управління громадян та їх об’єднань, можливості щодо участі в еколого-управлінських процесах можна поділити на кілька груп:

  • вплив на формування екологічної політики на різних рівнях і участь у прийнятті екологічно значущих рішень;

  • громадський екологічний моніторинг;

  • ініціація і проведення екологічної експертизи;

  • здійснення громадського екологічного контролю.

Реалізація цих можливостей частково прямо передбачена в екологічному законодавстві, частково міститься в інших нормативних актах і є формою реалізації загальних прав громадян. В останньому варіанті особливості їх застосування характеризуються об’єктом, на який справляється вплив – людину, а через неї – на навколишнє природне середовище.

Саме через таку класифікацію, хоча вона і є досить відносною, уявляється найбільш правильним розглянути громадське екологічне управління.

Відповідно до законодавства України громадяни можуть впливати на формування екологічної політики як прямо, так і опосередковано. Реалізація цього права здійснюється шляхом виборів до органів державної влади та місцевого самоврядування, організації та участі в діяльності політичних партій і громадських організацій, внесення пропозицій до органів влади, а також заслуховування звітів посадових осіб.

Найбільший інтерес становлять можливості міжсекторальної співпраці між органами влади, представниками бізнесу і громадськістю. Такі форми співпраці набувають усе більшого поширення.

Міністерство екології та природних ресурсів забезпечує організацію і проведення ДЕК,  державного екологічного контролю в Україні і, на теперішній час, не має територіальних органів.

Державна екологічна інспекція (Держекоінспекція або ДЕІ) є урядовим органом державного управління, який діє на підставі Положення про неї у складі МЕПР (тут та далі Міністерство екології та природних ресурсів України). Державна екологічна інспекція в областях, містах Києві та Севастополі (далі – Інспекція) є спеціальним підрозділом МЕПР, який підзвітний і підконтрольний в частині здійснення державного контролю Держекоінспекції. Перевірка виконання вимог, перелічених у висновку ДЕІ, покладена на головних і регіональних державних інспекторів Держекоінспекції в області державного екологічного контролю відповідно до їх компетенції. Головні державні інспектори здійснюють контроль об'єктів, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України. Регіональні державні інспектори здійснюють ДЕК за об'єктами господарської й іншої діяльності незалежно від форм власності, що знаходяться на територіях їх регіону, за винятком об'єктів, що підлягають головному державному екологічному контролю. Вони зобов'язані: попереджати; виявляти і припиняти порушення законодавства в області охорони довкілля; пояснювати порушникам законодавства в області охорони довкілля їх права й обов'язки; дотримуватися вимог законодавства.

У державному механізмі екологічного контролю значну роль відігравав до 2015 року прокурорський нагляд за виконанням законодавства і нормативним забезпеченням екологічної безпеки. Попередження екологічних злочинів, було віднесено Генеральною прокуратурою України до пріоритетних напрямків діяльності органів прокуратури, особливо стосовно ДЕІ. Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори здійснювали контрольну функцію в порядку прокурорського нагляду за додержанням законності у сфері охорони довкілля. Але ці повноваження були скасовані реформою, що негативно вплинуло на ефективний механізм екологічного контролю. Частиної екологічного контролю малиб стати скарги громадян до ДЕК але цього не відбулося. Саме вивченням причини цього займаються деякі неурядові громадські організації.

Що стає причиною на практиці відсутностю ознаків екологічного контролю? Чому громадяни вказують на бездіяльність ДЕК на місцях? Яким чином виправити становище? Саме ці питання є дуже актуальними для України.

ГФ ОГП “Екологічний патруль” працює з травня 2017 року і в процесі роботи були виявлені факти, чому люди перекладують свої громадські обов’язки на членів формування:

  1. Страх. 80% з людей що звертаються кажуть про страх перед власними структурами України. Про не захищенність персональних данних, про корукцію в правоохоронних органів.

  2. Відсутність розуміння “як працює система в Україні”. Кожен громадянин одночас розуміє, що його обов’язок викликати поліцію і при цьому в них є досвід бездіяльності і відсутності результатів або усунення порушення.

Тому був відпрацьваний такий механізм, який би дав змогу усувати порушення не порушуючи конфединційність скаржника та оприлюднення результатів роботи. В результаті чого до ГФ ОГП “Екологічний патруль” почали звертатися не тільки громадяни, а і державні органи, органи місцевого самоврядування, правоохоронні органи.

ГФ ОГП “Екологічний патруль” має структуру, яка дозволяє росподілити функціональні обов’язки членів наступним чином:

  • штаб, в нього входить керівник виконавчого органу формування, екологи, бухгалтер, юристи, керівники проектів та головний інспектор екологічної безпеки;

  • мобільні підрозбіли інспекторів (саме вони перевіряють інформацію від громодян про порушення);

  • члени формування (це члени формування, які не задіяни постійно);

  • екологічна лабораторія (в перспективі.

Опрацьовуючи правопорушеня екологічного характеру, йде аналіз відразу декількох аспектів:

  • чому не працює екологічний контроль на рівні Держави;

  • екологічний моніторінг в будь-якому його проявлені або бази даних екологічних показників;

  • яким чином можна впливати на якість розбудови системи екологічного контролю в Україні.

Останнім часом все більше уваги приділяється процедурним питанням щодо участі громадськості в прийнятті екологічно значущих рішень. Наприклад, у Орхуській конвенції, про яку йшла мова раніше, в статтях 6, 7 та 8 передбачається, що кожна з країн-сторін Конвенції  забезпечує участь громадськості в прийнятті рішень щодо конкретних видів діяльності, у розробці планів, програм і політичних документів, пов’язаних з навколишнім середовищем, підготовці нормативних актів виконавчої влади і/або загальнообов’язкових юридичних актів.

До недавнього часу обов’язковість проведення громадських слухань передбачалася лише з питань використання ядерної енергії та радіаційної безпеки. Випадки і порядок їх проведення встановлено Постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 1998 р. “Про затвердження Порядку проведення громадських слухань з питань використання ядерної енергії та радіаційної безпеки”. З ратифікацією Орхуської конвенції перелік випадків проведення громадських слухань з екологічних питань значно розширився. Але громадські слухання можуть проводитись і у випадках, не передбачених даними нормативними актами. Зокрема, відповідно до статті 13 Закону України “Про місцеве самоврядування” проведення громадських слухань є обов’язковим не рідше одного разу на рік. Порядок їх проведення визначається статутом територіальної громади. Таким чином, обов’язковість проведення громадських слухань з екологічних питань може бути врегульована на локальному рівні.

Основною проблемою при проведенні громадських слухань є врахування зауважень, що виникли при їх проведенні. Відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування” та Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку проведення громадських слухань з питань використання ядерної енергії та радіаційної безпеки” всі пропозиції за результатами громадських слухань підлягають обов’язковому розгляду органами місцевого самоврядування. Але розгляд не означає врахування, тобто сама ідея проведення громадських слухань може перетворитися на формальність, неприємну, але необхідну процедуру для органів влади.

Багато наукових статей посилають на екологічну експертизу та громадську екологічну експертизу, яка була одним із механізму екологічного контролю до кінця 2017 року. Але вона була скасована бо вступив у силу Закон України “Про оцінку впливу на довкілля” [5]. Оцінка впливу на довкілля здійснюється з дотриманням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, з урахуванням стану довкілля в місці, де планується провадити плановану діяльність, екологічних ризиків і прогнозів, перспектив соціально-економічного розвитку регіону, потужності та видів сукупного впливу (прямого та опосередкованого) на довкілля, у тому числі з урахуванням впливу наявних об’єктів, планованої діяльності та об’єктів, щодо яких отримано рішення про провадження планованої діяльності або розглядається питання про прийняття таких рішень. Громадське обговорення у процесі оцінки впливу на довкілля проводиться з метою виявлення, збирання та врахування зауважень і пропозицій громадськості до планованої діяльності, про що йдеться у статті 7: “Громадськість має право подавати будь-які зауваження чи пропозиції, які, на її думку, стосуються планованої діяльності, без необхідності їх обґрунтування. Зауваження та пропозиції можуть подаватися в письмовій формі (у тому числі в електронному вигляді) та усно під час громадських слухань із занесенням до протоколу громадських слухань. Письмові зауваження і пропозиції подаються під час громадського обговорення протягом строків, визначених частиною сьомою статті 5 цього Закону та частиною шостою цієї статті”. Але за рік спостереження за процедурами слухань склалась сумна статистика ігнорування громадськістю цих процедур.

Громадський екологічний моніторинг може мати й цілеспрямований характер. Свого часу в США рух так званих “річкових пішоходів” – осіб, які добровільно здійснювали нагляд вздовж річок та струмків з метою встановлення підприємств, що здійснюють промислові скиди у водні об’єкти, – допоміг повному встановленню підприємств-забруднювачів та реагуванню на ці факти з боку державних органів [6]. Подібна діяльність здійснюється громадськими організаціями і в Україні, наприклад, Громадським формуванням з охорони громадського порядку “Екологічний патруль”. Більшість громадських організацій, які отримують фінансування від грантів, займаються різними видами моніторингу довкілля, збором та опрацюванням даних. Іноді ці дані не співпадають з офіційними, іноді показують невідповідність реальним значенням. Тому ГФ ОГП “Екологічний патруль” вирішило на своєму сайті [7] збирати та розміщувати усю офіційну і неофіційну інформацію стосовно усіх показників стану довкілля в України [8]. Аналіз такої інформації та розробка механізмів реагування для ДЕК діями по кожному окремому випадку може в майбутньому стати механізмом державного екологічного моніторингу в Україні.

Основним способом використання такої інформації є її передача органам, що відповідають за стан навколишнього природного середовища, для вжиття заходів щодо усунення порушень екологічного законодавства. Але був розроблений більш дієвий механізм. Громадське формування з охорони громадського порядку “Екологічний патруль” завдяки повноваженням прописаним у Законі України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” [9], згідно Розділу ІІІ “Основні завдання, права та обов’язки громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та їх членів”, де у статті 9 йдеться про «надання допомоги органам Національної поліції у забезпеченні громадського порядку і громадської безпеки, запобіганні адміністративним проступкам і злочинам». У статті 10 цього закону йдеться про надані права на охорону природи членам громадського формування. Члени громадських формувань під час виконання своїх обов’язків з охорони громадського порядку згідно статті 13 ЗУ “Про громадські формування з охорони громадського порядку та державного кордону” та Адміністративному кодексу України (статті 255) мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення. За час роботи на території Дніпропетровської області ГФ ОГП “Екологічний патруль” мав наступну практику (таблиця 1) відкриття кримінальних проваджень, які до цього часу навіть не розглядалися працівниками поліції як кримінальні.

 

Таблиця 1. Кримінальні провадження, які відкрити ГФ ОГП «Екологічний патруль»

Стаття Кримінального кодексу України [12]

Кількість за 2018 рік

Визнання ГФ ОГП “Екологічний патруль” в якості потерпілої сторони

Нарахований збиток Державною екологічною інспекцією у Дніпропетровській області, грн

Рішення суду або рішення слідчого [10, 11]

Стаття 246. Незаконна порубка або незаконне перевезення, зберігання, збут лісу

24

20

3 000 000

У 20-ти справах – винесена Постанова слідчого про визнання ГФ ОГП “Екологічний патруль” потерпілої стороною від імені Держави

Стаття 236. Порушення правил екологічної безпеки

10

8

на стадії розгляду

Винесена Постанова слідчого про визнання ГФ ОГП “Екологічний патруль” потерпілої стороною від імені Держави

Стаття 240. Порушення правил охорони або використання надр

1

1

на стадії розгляду

-

Стаття 356. Самоправство

1

1

на стадії розгляду

Винесена Постанова слідчого про визнання ГФ ОГП “Екологічний патруль” потерпілої стороною від імені Держави

Стаття 197-1. Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

4

ні

на стадії розгляду

-

Стаття 364. Зловживання владою або службовим становищем

1

ні

на стадії розгляду

-

Стаття 239. Забруднення або псування земель

1

ні

на стадії розгляду

-

Усього

41

29

3 000 000

-

 

Українське природоохоронне законодавство, незважаючи на значну кількість нормативно-правових актів, недостатньо регулює механізм реалізації природоохоронної діяльності в умовах ринкової економіки. Законодавчі норми, зокрема, не завжди дозволяють притягнути до адміністративної чи кримінальної відповідальності осіб, що здійснюють проектування чи будівництво екологічно небезпечних об'єктів з порушенням екологічних вимог, а також посадових осіб спеціально уповноважених державних органів в області охорони довкілля, що дають дозвіл на реалізацію екологічно небезпечної діяльності.

Як вже було зазначено раніше, громадяни мають право на відшкодування шкоди, але на практиці це не працює. Причина відсутності такої судової практики стоїть в відсутності наукових досліджень та спостережень негативного впливу середовища на здоров’я людини. В Україні поки що відомо тільки про одну позитивну судової практику с цього питання [13], коли громадська організація виступила позивачем у судовій справі через порушення екологічного законодавства.

Чому визнання ГФ ОГП “Екологічний патруль” потерпілої стороною від імені Держави важливе питання? Бо в Україні багато земель, лісів, лісосмуг майновий статус яких не визначений, і вони не перебувають на балансі громад, державних установ і органів самоврядування, що робить закон неспроможним винести вирок. В такому випадку більшість справ закривається поліцією за відсутністю фізичної або юридичної особи, якій була нанесена шкода або збиток. Також поліція ігнорує сам принцип нарахування збитку завданого довкіллю і не звертається до Державної екологічної інспекції за його нарахуванням. У разі визнання ГФ ОГП “Екологічний патруль” потерпілої стороною від імені Держави, адвокат може написати клопотання про залучення, наприклад, будь-яких матеріалів та сторін, таких як Державної екологічної інспекції. Це можна розглядати як один з прикладів прояву громадського екологічного контролю.

Традиційно роль громадських організацій у нашій країні визначається як допоміжна, щодо діяльності державних органів влади й управління різних рівнів. Такими функціями громадські організації було наділено також і в галузі охорони навколишнього природного середовища. Характерно, що право громадських організацій якимось чином контролювати державні контрольні (наглядові) органи і критикувати їх навіть не передбачалось, оскільки самі ці організації розглядалися лише як придаток останніх. Однак у процесі своєї діяльності і самопізнання громадяни й громадські організації прийшли до розуміння, що вони не повинні залишатися придатком державних органів, виконувати їхні доручення. Таке розуміння в умовах поступової демократизації суспільства призвело до перших конфліктів між громадськими організаціями та державними органами.

В інших країнах, наприклад США, важливу роль у забезпеченні ефективної реалізації права навколишнього середовища відіграє контроль окремих громадян та їхньої організацій над дотриманням природоохоронного законодавства, який ще називається “приватне забезпечення права навколишнього середовища” (private enforcement of environmental laws). Правовою формою цього контролю виступають позови громадян. Уперше можливість подання громадянами позовів як інструмента контролю за реалізацією положень законодавства була передбачена у федеральному Законі США “Про чисте повітря” в 1970 р. З того часу аналогічні норми включаються майже в усі нові і вже діючи федеральні закони США, що регулюють антропогенний вплив на навколишнє середовище. Подібні норми існують і в українському законодавстві, але вони не працюють і відсутність судової практики цьому сприяє. В Україні тільки дві громадські організації займаються такою судовою практикою спрямованою на захист прав людей на чисте довкілля: Громадська організація “Екологія-Право-Людина” та Громадське формування з охорони громадського порядку ”Екологічний патруль”.

Останні роки в Україні виникли багато громадських екологічних організацій які працюють за рахунок фінансування європейських фондів. Робота таких організацій більш спрямована на дослідження і аналіз роботи системи державного контролю та просвітництво у сфері екології. Саме такий екологічний рух в Україні надає можливість дізнатись більше про своє право на чисте довкілля і спрямувати увагу на дотримання екологічних норм.

Висновки з проведеного дослідження

Розглянувши поняття, елементи та види екологічно-правового статусу людини і громадянина, можна зробити висновок, що формування цієї правової категорії в Україні практично завершено на законодавчому рівні але не виконується на місцях. Екологічний контроль в Україні розвивається та реформується дуже інтенсивно. Але в країні досі не працює судова система стосовно екологічних злочинів та немає кінцевого компоненту екологічного контролю – відповідальності про скоєний злочин та шкоду заподіяну довкіллю, відшкодування шкоди заподіяної здоров’ю людини.

Станом на 2019 рік в Україні громадянин може скористатися наступними екологічними правами:

  • право громадян на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище;

  • право на отримання повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища і його вплив на здоров’я людей;

  • право на участь у проведення громадських обговорень планової діяльності підприємств;

  • право на участь в розробці та здійснення заходів охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів;

  • право на здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів;

  • право на участь в обговоренні проектів законодавчих актів та внесення пропозицій до державних і господарських органів, установ та організацій;

  • право на отримання екологічної освіти; право на об’єднання у громадські природоохоронні формування;

  • право на подання до суду позовів на державні органи, підприємства, установи, організації і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та матеріальну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Повертаючись до питання екологічних обов’язків громадян в Україні, які закріплені в статті 66 Конституції України та статті 12 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, треба зазначити, що в більшості випадків порушення цих зобов’язань державний контроль та відповідальність відсутні. 

 

Таким чином, якщо оцінювати екологічний статус України з точки зору реалізації екологічно-правового статусу громадянина України, то екологічні права громадянина закріплені діючим законодавством, але, на жаль, не мають належного виконання на практиці. Цей факт тягне за собою відсутність судової практики відшкодування заподіяної шкоди здоров’ю людей та довкіллю.

 

 

Використані джерела

 

  1. Ріо-де-Жанейро декларація з навколишнього середовища і розвитку [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.esz.org.ua/?page_id=4153 

  2. Роль і місце громадськості в екологічному управлінні. Іванков Р.Ш. [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу:  http://academy.gov.ua/ej/ej15/txts/12IRSHGEU.pdf

  3. Екологічно-правовий статус людини і громодянина в Україні /Волощук В. – Науковий вісник, «Демократичне врядування». - Вип. 1. – С. 7 [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://lvivacademy.com/vidavnitstvo_1/visnik/fail/V_Voloshchuk.pdf 

  4. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25 червня 1991 р. // ВВР. – 1991. – № 41. – Ст. 546.

  5. Законі України “ Про оцінку впливу на довкілля” ведений в дію 18.12.2017 р. Відомості Верховної Ради (ВВР)- 2017-№ 29-ст.315

  6. Участие общественности в правовом регулировании воздействия на окружающую среду / Вильям Фатрел, Гровер Рен, Ан Пауерз и др. : пер. с англ. – Вашингтон : Ин-т законодательства окружающей среды, 1991. – С. 18.

  7. Офіційний сайт ГФ ОГП “Екологічний патруль” [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: ecopatrol.com.ua

  8. Анализ достоверности информации о самых загрязненных городах Украины ” [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://ecopatrul.oleandreynik.com/library/analiz-problemi-znesennya-zelenih-nasadzhen-ta-tehnologiyi-omolodzhennya-na-teritoriyi-naselenih-punktiv-ukrayini

  9. Законі України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” від 22.06.00 р., № 1835-III [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1835-14

  10.  Єдиний реєстр досудових розслідувань [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://www.gp.gov.ua/ua/erdr.html 

  11. Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://register.dominus.kiev.ua 

  12. Кримінальний кодекс України [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14

  13. Суд визнав селян потерпілими в справі «Гаврилівських курчат». [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу:  https://agroreview.com/news/sud-vyznav-selyan-poterpilymy-v-spravi-havrylivskyh-kurchat